Ілля Підгайний

Олег Підгайний, батько Іллі:

Мій Син – Ілля. Моє Серденько! Загинув у бою 16 липня 2025-го на Харківщині. Невимовний біль! Неймовірний, неосяжний, невиліковний… Нереальний. Зовсім не нескромно мені стверджувати, що Ілля є Гордістю і Честю Нації. Син, Брат, Чоловік, Онук. Багатьом – щирий Друг. Був, є і буде! Маю одну велику мрію, навіть більшу за Перемогу України в цій війні з мордОром. Бажаю, щоб ота велика пляма на глобусі, кольору лайна, або – країна-гній, перетворилася на вічну мерзлоту. Щоб повиздихав увесь тамтешній гнус, планктон та інфузорії.  Пам’ятатимемо Іллю. Старшого лейтенанта Сил оборони України. Він давав близьким та друзям багато тепла та любові. Слава Україні!

Світлана Хилюк, керівниця Школи права УКУ:

Ілля твердо і спокійно відстоював те, у що вірив і словом і ділом. Він ставав на захист тоді, коли вважав, що гідність є приниженою. Спокійно йшов проти течії. Вголос називав речі своїми іменами.
Ілля був небайдужий. Для нього мали значення люди. Його турбувало, що буде в його університеті, яке майбутнє чекає його країну. Ілля вірив, що треба брати відповідальність на себе і добре та чесно робити свою роботу, тоді все вийде.

А ще він вмів по-справжньому сміятися. Кожний набір студентів у нашій спільноті має якусь унікальну рису. Набір 2018 року, з яким до нас прийшов Ілля Підгайний, вмів радіти. Боже, як вони сміялися. По-доброму, щиро, витончено, до глибини душі, отим таким цілющим сміхом, що допомагає не сприймати себе та буденність аж надто серйозно. Він вмів сміятися очима і кутиками губ по-дитячому щиро і по-дорослому глибоко.

Ми спілкувалися востаннє 8 травня. Ілля радів створенню факультету права і мав ідеї, що б він міг викладати у нас після війни, що потрібно вчити студентів вже сьогодні з огляду на виклики воєнного часу, планував приїхати в УКУ… Спочивай з миром. Вічна пам’ять. Дякуємо за чин